У жовтні 1947 р. у ході операції «Захід», проведеної радянськими органами держбезпеки, Наталка та її менший брат Богдан разом із сім’єю були примусово депортовані до Західного Уралу на спецпоселення за зв’язки родини з українським націоналістичним підпіллям (четверо членів родини загинули в збройних сутичках або були замордовані радянськими репресивно-каральними органами, решта покарані виправно-трудовими таборами ГУЛАГу, згодом – забороною повернутися до рідних осель. Дев’ятеро Мачилів, переважно старі, жінки, діти, перебували на спецпоселенні у північних та східних регіонах СРСР, чи були внутрішньо переміщені до східних районів УРСР. Двоє так і не змогли пережити заслання). На чужині Наталя пішла вчитися до середньої школи м. Губаха Пермського краю. Під забрану з батьківської хати ікону дівчина вишила рушника з використанням рідних бойківських мотивів. Звільнені у 1954 р., лише через кілька років змогли вернутися додому

In October 1947, during Operation “West”, conducted by Soviet state security agencies, Natalka and her younger brother Bohdan together with their family were forcibly deported to the Western Urals for special settlement for family ties to the Ukrainian nationalist underground (Four family members were killed in armed clashes or were murdered by the Soviet repressive and punitive authorities; the rest ones were punished by the Gulag correctional labor camps, and later by a ban on returning to their homes. Nine members of the Machylo family, mostly elderly, women, and children, were in special settlements in the northern and eastern regions of the USSR, or were internally relocated to the eastern regions of the Ukrainian SSR. Two members of the family could not survive the exile). While the exile, Natalia went to study at the secondary school in Hubakha, Perm region. The girl embroidered a towel with the use of native Boyko motifs under the icon taken from her parents' house. Released in 1954, they were able to return home only a few years later